ÓКО (лат. oculus) — орган зору. Зір — це біологічний процес, який забезпечує сприйняття форми, розмірів, кольорів предметів, що оточують нас, орієнтування серед них. Він можливий завдяки функції зорового аналізатора, до складу якого входить сприймальний апарат — О. Функції зору полягають не лише у сприйнятті світлового випромінювання. Ним користуються для визначення відстані, об’ємності предметів, наочного сприйняття навколишнього середовища. З усіх органів чуття людини найбільше навантаження має орган зору. Це зумовлено читанням, письмом, переглядом телепрограм та іншими видами отримання інформації та роботи. Орган зору складається з очного яблука та допоміжного апарата, які розміщені в очній ямці — заглибленні кісток передньої частини черепа. Очне яблуко має кулясту форму і складається з трьох оболонок: зовнішньої — волокнистої, середньої — судинної та внутрішньої — сітчастої. Зовнішня волокниста оболонка в задній ділянці очного яблука утворює білкову оболонку, або склеру, а спереду вона переходить у проникну для світла рогівку. Середня — судинна — оболонка називається так внаслідок наявності в ній багатьох судин. Розміщена під склерою. Передня частина цієї оболонки утворює райдужку, яка завдяки пігментним речовинам має те чи інше забарвлення. В центрі райдужки (райдужної оболонки) міститься зіниця — круглий отвір, здатний змінювати свій розмір залежно від інтенсивності освітлення шляхом безумовного рефлексу. Для цього в райдужці є м’язи, які звужують або розширюють зіницю. Отже, райдужка виконує роль діафрагми, яка регулює кількість світла, що надходить до світлосприймального апарата і захищає його від руйнування, здійснюючи звикання органа зору до інтенсивності світла і темряви (світлова і темнова адаптація О.). Судинна оболонка утворює рідину — водянисту вологу камеру О. Внутрішня оболонка — сітківка — прилягає ззаду до середньої (судинної) оболонки. Складається з кількох шарів клітин. Зовнішній шар, що прилягає до судинної оболонки, складається з пігментних клітин. Потім йде декілька шарів нервових клітин, серед яких світлосприймальними клітинами є колбочки та палички. Місце, де зоровий нерв виходить із сітківки, позбавлене фоторецепторів, не сприймає світла і називається сліпою плямою. Збоку від нього розміщена жовта пляма. Тут містяться в основному колбочки, які забезпечують найбільшу гостроту зору. Навколо жовтої плями трапляються і колбочки, і палички, а ще далі на периферії — лише палички. Палички містять зоровий пігмент — родопсин, колбочки — йодопсин. Палички є рецепторами присмеркового зору, вони збуджуються під впливом слабкого світла, але при цьому людина не розрізняє кольорів і бачить нечітко. Колбочки — рецептори денного зору. Вони пристосовані до сприймання яскравого світла і різних кольорів. Кольоровий зір пояснюється тим, що в сітківці є три види колбочок: одні збуджуються червоним світлом, другі — зеленим, треті — синім. Відчуття всіх інших кольорів виникає внаслідок збудження цих колбочок у різних співвідношеннях. Бувають випадки, коли людина не розрізняє деяких кольорів — кольорова сліпота, дальтонізм. Це пов’язано з порушенням функцій колбочок певного виду. Асортимент ЛП, що застосовуються для лікування при захворюваннях очей, дуже різноманітний, вони можуть бути у формі крапель, мазей, гелів.
Біологія / А.О. Слюсарєв, О.В. Самсонов, В.М. Мухін та ін. — К., 2002; Машковский М.Д. Лекарственные средства. — Х., 1998; Перцев И.М., Котенко А.М., Чуешов О.В., Халеева Е.Л. Фармацевтические и биологические аспекты мазей: Моногр. / Под ред. проф. И.М. Перцева. — Х., 2003; Словарь физиологических терминов / Под ред. акад. О.Г. Газенко. — М., 1987; Фізіологія з основами анатомії людини / Л.М. Малоштан, О.К. Рядних, Г.П. Жегунова та ін. — Х., 2003.